Відбулась лекція, у форматі Zoom – філолога, письменника, журналіста зі Станіславом Сергійовичем Губерначук на тему «Прадавність української мови».

Організаторами були дві бібліотеки. А саме. бібліотека університету «Україна» та Брусилівська центральна публічна універсальна бібліотека ім. Г.М. Ткаченка.

 

Станіслав Сергійович написав 17 книжок, 15 з яких про українську мову. Автор готує до друку Словник «Українська мова і санскрипт». У якому буде 10.000 українсько – санскристських спорідненостей. Третє перевидання.

 

 

 

 

 

Біографія

Народився в родині сільського лікаря.

Семирічну школу закінчив у рідному селі, а завершив середню освіту вже в Брусилівській середній школі (три роки щодня — і в спеку, і в лютий мороз та заметілі, долаючи десять кілометрів туди й сюди).

Після школи — служба в Радянській армії (у Німеччині). Перебуваючи у війську, учився на московських заочних курсах теорії музики, а пізніше, вже в Києві, брав уроки гри на гітарі у професора Київської консерваторії Пухальського.

В 1958–1963 — навчання в Київському університеті на філологічному факультеті.

У студентські роки почав друкуватися у журналі «Театрально-концертний Київ», бо мав не тільки потяг до музики і співу, а й величезний досвід виступів на самодіяльних сценах.

Отримавши диплом філолога, працював редактором на кіностудії «Укртелефільм», журналістом у прес-центрі Держкомсільгосптехніки, учителем, редактором у кількох київських видавництвах.

Паралельно з основною роботою займався краєзнавчими дослідженнями та науковими дослідженнями, присвяченими походженню української мови.

Здійснив десятки публікацій в періодичних виданнях і окремими книгами.

Виступав на Українському радіо, у студентських аудиторіях, на багатьох конгресах та конференціях, присвячених питанням мови та історії.

 

 

Публікації окремими книгамиред.

 

• Прадавність української мови. — К. : Четверта хвиля, 2010. — 352 с. — Бібліогр.: с. 346—351. — ISBN 978-966-529-218-0;
• Знаки-символи трипільських орнаментів і символи образи українських обрядових пісень. К., 2005;
• Карби трипільської доби в українських географічних назвах та іменах особових. — К.: Четверта хвиля, 2008. — 232 с. — Бібліогр.: с. 228—231. — ISBN 978-966-529-168-8;
• Трипілля і українська мова. — К. : Фенікс, 2005. — 232 с.: іл. — Бібліогр.: с. 226—230. — ISBN 966-651-227-0
• Трипільські мовні корені української лексики, пов’язаною із господарською діяльністю. — К., 2005;
• Украдені діти. Здвижівські бувальщини. К., 1998;
• Українські говірки і санскрит. — К. : Фенікс, 2013. — 208 с. : іл. — Л-ра: с. 200—207. — ISBN 978-966-136-053-1;
• Українсько-санскритські спорідненості. — Київ: Фенікс, 2014. — 140 с. — Бібліогр.: с. 136—139. — ISBN 978-966-136-159-0;
• Як гул століть, як шум віків — рідна мова. — К.: Бліц-інформ, 2002. — ISBN 966-7028-15-1;
• Ой за річкою, за Щенківкою: Осівці — описи, документи, спогади, особистості. — К. : [б.в.], 2006. — 160 с. (в співавторстві з М. І. Каплаушенко);
• Українська і давньоіндійські мови (вибіркове представлення споріднених слів). — К.: Фенікс, 2014. 96 с. — ISBN 978-966-136-159-0

• Історія

• Створена 1923 року в с. Осівці Кочерівської волості Радомисльського повіту Київська губернія. Станом на 17 грудня 1926 року в підпорядкуванні значився хутір Гребельки.
• Станом на 1 вересня 1946 року сільська рада входила до складу Брусилівського району Житомирської області, на обліку в раді перебувало с. Осівці.
• Ліквідована 11 серпня 1954 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про укрупнення сільських рад по Житомирській області», територію ради та с. Осівці приєднано до складу Озерянської сільської ради Брусилівського району. Відновлена 21 червня 1991 року, відповідно до рішення Житомирської обласної ради «Про внесення змін в адміністративно-територіальний устрій окремих районів», у складі Брусилівського району Житомирської області.
• Ліквідована 28 грудня 2016 року через об’єднання до складу Брусилівської селищної територіальної громади Брусилівського району Житомирської області.
• Входила до складу Ставищенського (7.03.1923 р.) та Брусилівського (13.03.1925 р., 21.06.1991 р.) років.

У запропонованій книзі автор простежує найдавніші витоки української мови. На основі аналізу мовних, археологічних, етнографічних, антропологічних та історичних фактів дослідник приходить до думки про спадкоємний зв’язок між мовно-культурним світом українців та мовно-культурним світом творців Трипільської цивілізації, тобто людності Праукраїни VI—III тис. до н.е.

 

 

 

 

 

 

У книзі

фахового філолога представлено дослідження найдавніших початків української мови.

Висновки базуються на аналізі та співставленні фактів, взятих із більш як 200 друкованих джерел українських і зарубіжних вчених.

 

 

 

 

 

 

 

Серед великого числа мов давньої Індії є мови, які були писемно зафіксовані задовго до часів нашої ери: веді, палі, панджабі, орія.

Названі давньоіндійські мови привертають увагу українських і зарубіжних дослідників – адже вони зберігають ще з доісторичних часів багато мовних одиниць, споріднених із одиницями української мови. Їх досліджували українські дослідники: П.Ріттер, В. Шаян, Л. Силенко, В. Паїк, С. Наливайко, В. Кобилюх, Ю. Шилов, М. Іванченко, С. Васильченко, С. Губерначук та ін.

Звідки взялись українсько-індійські мовні спорідненості?

Ще в неолітичні часи (VI-III тис. до н. е.) на теперішніх українських теренах існували дві потужні цивілізації: Трипільська та Кулястих амфор (остання поширювалась у межах нинішньої Волині). У ті часи предки українців уже знали колесо, був приручений кінь – були можливості здійснювати далекі походи. Десь у IV тис. до н. е. із теперішніх українських земель у південному напрямку рушили потужні хвилі вихідців. Частина з’єднань тих подніпровців дісталися витоків Інду – сучасної північно–Західної Індії і Пакистану (Пенджаб). Саме ті древні предки українців, змішавшись з місцевим населенням, утворили на освоєних землях долини Інду цивілізацію, яку нині називають Індська або Хараппська.

Книга «Українська і давньоіндійські мови» базується на даних, взятих із більш як 90 друкованих джерел українських і зарубіжних вчених.

Мета книги – привернути увагу до давньоіндійських мов як джерела пошуків найдавніших початків української мови.

Ця книга є продовженням задуму автора, розпочатого ним у своїх попередніх книгах: простежити найдавніші доісторичні початки української мови. Спираючись на українську етнографію, ведійські джерела, санскрит і деякі давньоіндійські мови, автор як фаховий філолог проаналізував величезне число мовних одиниць живого усного народного мовлення українців різних країв, себто говірок і дійшов висновку, що переважна більшість їх сягає своїми витоками доісторичного минулого, деякі ще епохи первісного мовотворення, а чимало – первісного збиральництва, мисливства і часів Трипільської цивілізації.
Загалом у книзі розглянуто через призму санскриту і кількох давньоіндійських мов майже 1600 мовних одиниць українських говірок

 

У цій книзі представлено майже 4 тисячі українських мовних одиниць, в тому числі говіркових, давньоукраїнських літературних, рідних корінних імен особових, географічних назв, українських прізвищ, службових частин мови та ін. Проведене автором (фаховим філологом) зіставлення цих українських мовотворів зі словами доісторичного індоарійського письма – санскриту засвідчує глибоку вкоріненість у нашій минувшині, а отже, й прадавні початки української мови.

Автор обмірковує ряд віднайдених ним у давньоіндійські літературі згадок про Батьківщину доісторичних білих колоністів Індії. Окрім того, автор – фаховий філолог – зіставляє вірування, фольклор, виробничі технології, мови тих білих прихідьків до Індії із давньоукраїнськими відповідниками і виявляє переконливі спільності і спорідненості. Все те уможливлює висновок, що Прабатьківщина доісторичних білих освоювачів давньоіндійськиї просторів лежала у географічних межах теперішніх українських земель. Постійною у книзі є й тема родоводу українства.

 

 

У книзі висвітлюються доісторичні початки основних найдавніших тем і підтем української усної народної творчості (словесності), їхній зв’язок із первісною міфологією предків українців. Автор – фаховий філолог у своїх пошуках зіставляє ряд мотивів українських замовлень, обрядових пісень, казок, оповідок та  ін. зі славенями і замовленнями індоарійських Вед, а також мову названих жанрів української словесності із деякими давньоіндійськими мовами, в тім числі й санскритом. Через призму цих мов виясняється затуманений віками зміст багатьох українських слів, з’ясовуються прадавні початки української мови.

 

 

Як і в попередніх своїх книгах «Трипілля і українська мова» та «Як гул століть, як шум віків — рідна мова», і в цьому виданні Станіслав Губерначук здійснив спробу простежити найдавніші початки української мови. Залучивши до аналізу українських географічних назв та українських корінних імен особових сонцепо-клонницького походження рукописи Русі-України, античні та ведійські джерела, санскрит, український фольклор та ін., автор — фаховий філолог — дійшов висновку, що мовні корені тисяч українських географічних назв і сотень українських корінних імен особових, як і однокореневі з ними українські слова, мають свої початки у часах, не пізніших доби Трипільської цивілізації.

 

 

 

 

 

 

Автор книги-фаховий філолог, розкриває походження предковічних тем українських народних пісень: культу Сонця, Космічного Ладу, походження Світу, культу Предків, поетизацію Жінки, та ін.  Порівнюючи  давні твори, записані Аріями в Відичних працях з українськими піснями, автор виявив дивовижну, неймовірну тотожність сюжетів і сенсів  Книга захоплює з перших слів довершеністю, вишуканістю, поетичністю, чим справедливо славиться Українська Мова і створений від неї Відичний Санскрит.